“Сміливі рішення завжди бувають найкращими”…(105 років від дня народження)

В. М. Собко 
18. 05. 1912 — 12. 09. 1981

Собко Вадим Миколайович — український радянський письменник, прозаїк, драматург.

В роки німецько-радянської війни брав участь у бойових діях та працював в армійських газетах. Під час штурму Берліну був тяжко поранений. Демобілізувався у званні підполковника. Був головою правління Добровільного товариства любителів книги УРСР.Одружений, дружина — Войтушенко Віра Денисівна, доктор філологічних наук, відомий фахівець з історії російської літератури ХХ ст., педагог.

Помер 12 вересня 1981 року. Похований в Києві на Байковому цвинтарі.

Друкувався з 1930 року: збірки поезій «Погляд вперед» і «Тракторобудні» (1932), «Мій товариш» (1933), поема «Мікрон» (1934) та інші, нарисів і оповідан — «Монтажники» (1931), «Люди риштовань» (1933) та інші.

Першу популярність здобув пригодницькою трилогією про роботу радянських авіаконструкторів «Зоряні крила» (1937–1950 рр.). Роман-трилогія «Шлях зорі» («Кров України», 1943; «Кавказ», 1946; «Вогонь Сталінграду», 1947) присвячений подіям Другої світової війни. П’єса «Життя починається знову» і роман «Запорука миру» (1951) — з повоєнного життя в Німеччині. У дальших творах порушує проблеми будівництва, моралі: «Біле полум’я» (1952), «Звичайне життя» (1957), «Київський зошит» (п’єса, 1964), молоді й спорту (роман «Стадіон», 1954) та інщі. Останній роман «Ключ» вийшов у 1978 році. Твори Собка перекладалися російською мовою та мовами соціалістичних країн. Збірник «П’єси» (1958, 1969), «Вибрані твори в 2 томах» (1972).

Лауреат:

• Сталінської премії (1951; за роман «Запорука миру»);
• Державної премії УРСР імені Тараса Шевченка (1975; за роман «Лихобор»).
• Нагороджений орденом Жовтневої Революції, орденом Вітчизняної війни 1-го ступеня, орденом Червоного Прапора, трьома орденами Трудового Червоного Прапора, двома орденами Червоної Зірки, а також медалями.