Все саме цікаве, саме незвичайне і звичайнісіньке, що відбувалося в природі кожен місяць і день, потрапило на сторінки «Лісової газети». Тут можна було знайти оголошення шпаків «Шукаємо квартири» або повідомлення про перший «ку-ку», що прозвучав в парку, або відгук про виставу, який давали на тихому лісовому озері птахи-чомги.

Тридцять п’ять років писав Віталій Біанкі про ліс. Це слово часто звучало в назвах його книг: «Лісові будиночки», «Лісові розвідники». Повісті, оповідання, казки В.Біанкі своєрідно поєднали в собі поезію і точні знання. Останні він навіть називав по-особливому: казка-Неказка. У них немає чарівних паличок або чобіт-скороходів, але чудес там не менше. Про самого непоказного горобця В.Біанкі міг так розповісти, що ми тільки дивуємося: виявляється, той зовсім не простий. Вдалося-таки письменникові знайти чарівні слова, який «чарівний» таємничий лісовий світ.

Віталій Валентинович Біанкі не тільки засвоїв, а й розвинув фольклорні традиції. У жанрах казки та близьких їй не казкові історій: бувальщини, мисливські оповідання, оповідання про побутові випадки – він створив загальновизнані шедеври: «Хто що співає?», «Перше полювання», «Лісові будиночки», «Хвости», «Теремок», «Як Мурашка додому поспішав», «Мишка-Башка», «Зозулька» та інші.



Немає пов'язаних публікацій.