“Хамелеону — світло, барви, Поету — слава і любов…” (225 років від дня народження)

П. Б. Шеллі

04.08.1792 – 08.07.1822

Пе́рсі Бі́ші Ше́ллі — англійський поет епохи романтизму. 1818 року він назавжди залишив Англію і оселився в Італії, де і помер 1822 року, похований там же.
Другою дружиною поета була Мері Шеллі, письменниця відома романом “Франкенштейн, або Сучасний Прометей”. Після смерті свого чоловіка вона опікувалася публікаціями його творів.

Народився у графстві Сассекс 4 серпня 1792 р. Батько його належав до англійської аристократії. Дитячі роки хлопця пройшли у родовому маєтку. Коли Персі виповнилося 12 років, він вступив до Ітонського коледжу, де навчалися діти аристократів. В коледжі Шеллі багато читав і пробував писати поезії, в яких наслідував відомого на той час Сауті. Справжнім товаришем і покровителем юнака став лікар Лінд, який викладав у коледжі природничі науки. Таємний демократ і республіканець, він допоміг Персі розібратися у навколишній дійсності, познайомивши його з твором Уільяма Годвіна “Політична справедливість”.

Під впливом ідей французьких просвітників П.Б.Шеллі написав і надрукував низку поезій, поему “Агасфер” (1809) і 2 романи. Герої його творів – атеїсти, які заперечували релігію та існування Бога.

У 1810 р. юнак вступив до Оксфордського університету. І в тому самому році він видав збірку політичних віршів “Записки цареубивці”, авторство якої приписав прачці Маргарет Нікольсон, яка у 1797 р. замахнулася на життя короля Георга III і була відправлена у лікарню для душевнохворих. У збірці поет виступив із закликом до миру.

В університеті П.Б.Шеллі також анонімно віддрукував і розіслав членам Вченої ради брошуру “Про необхідність атеїзму”, але більшість упізнала в авторові молодого студента, за що його виключили з університету. Батько юного поета зрозумів, що всі його плани щодо блискучої парламентської кар’єри сина рухнули. Він прокляв Персі, заборонивши йому з’являтися у батьківському домі.У 1813 р. ві

н надрукував свій перший значний твір – ліро-епічну поему “Королева Маб”, у якій виступив проти монархів та аристократичних привілеїв.

П.Б.Шеллі загинув у розквіті творчих сил під час несподіваної бурі на морі біля Ліворно 8 липня 1822 року. Тільки через 10 днів його тіло водою викинуло на берег і було піддано спаленню у присутності Байрона та інших близьких друзів. Урну з прахом поета було поховано на протестантському цвинтарі у Римі. На пам’ятнику зроблено напис: “Персі Біші Шеллі – серце сердець”.

Усе своє творче життя Шеллі писав лірику, багатогранну і тематично розмаїту. Це політична і громадянська поезія, вірші про природу і кохання.

Найвідомішою серед значних творів поета стала його поема “Аластор, або дух самотності” (1816). Ліричний герой поет-юнак, який прагнув покинути цивілізацію і людей і піти у прекрасний світ природи, де, на його думку, можна знайти щастя. Але марно він шукав ідеал кохання і краси серед пустинних скель і живописних долин. Будучи самотнім, юнак загинув. Природа покарала його за те, що він відмовився від людей, що не захотів стати вище від їхнього горя і радості. Отже, Шеллі в поемі засудив індивідуалізм.

Український переклад поезії Персі Шеллі здійснив Павло Грабовський в 1897 році. 1987 році в рамках серії «Перлини світової лірики» О. Мокровольський переклав поезії Персі Шеллі.