“Так накажи, і я на флейті заграю…” (175 років від дня народження)

Стефан Малларме

18. 03. 1842 – 09. 09. 1898

Стефан Малларме — французький поет, один з найчільніших представників французького символізму, разом з Бодлером і Рембо заклав підвалини сучасної європейської лірики.

Під впливом філософської концепції Геґеля Малларме прийшов до висновку, що коли «небо мертве», то вихідною точкою прекрасного й ідеального має бути «ніщо». Ця філософія, на його думку, мала втілюватися в поезії з новими ритмом, новою будовою фраз та добором нових слів. Розвиваючи ідеї Т. Готьє про “мистецтво заради мистецтва, Маларме проголошує чисту поезію (фр. poésie pure), як єдину можливість проникнення до «чистих ідей». Маларме відкидав реалістичну лірику, й уважав основою нової поезії принцип «навіювання».

Принципи символізму Малларме багато в чому перегукувалися з принципами імпресіонізму в малярстві. Вплив Малларме як новатора поетичної мови важко переоцінити навіть сьогодні. Його ідеї згодом були розвинуті представниками дадаїзму, сюрреалізму, футуризму та деконструктивізму (напр. Жак Дерріда).

Нерідко зумисне затуманений стиль та витончена манера письма створюють великі проблеми для перекладачів Малларме. Читання поезій Малларме вголос часто збуджує асоціації та образи, які важко вловити читаючи його твори про себе. Так, наприклад його рядок «ses purs ongles» («її чисті нігті») на слух можна сприйняти як «c’est pur son» («це чистий звук»).

Мелодійність поетичної мови Малларме інспірувала багатьох композиторів (Клод Дебюссі, Моріс Равель, П’єр Булез та ін.)