Національний Києво-Печерський історико-культурний заповідник

«Національний Києво-Печерський історико-культурний заповідник» – найбільший музейний комплекс України, що діє на території Києво-Печерської лаври.

26 травня 1922 на засіданні Київського комітету з охорони пам’яток мистецтва було прийнято постанову «Про організацію Музею культури і побуту».

29 вересня 1926 року Всеукраїнський центральний виконавчий комітет і Рада Народних Комісарів УСРР ухвалили постанову «Про визначення колишньої Києво-Печерської лаври історико-культурним державним заповідником і перетворення її в Всеукраїнське музейне містечко». Згідно з постановою, до складу музею увійшли: Музей культури і побуту, музеї нумізматики, будівельної техніки, старожитностей, I Всеукраїнська реставраційна майстерня, друкарня Всеукраїнської академії наук, храми, фортечні мури, Ближні та Дальні печери, дзвіниці, архівний фонд Києво-Печерської лаври, бібліотеки.

У роки Другої світової війни значна частина пам’яток була пошкоджена, підірваний головний храм монастиря – Успенський собор.

У листопаді 1943 року заповідник відновив свою діяльність. Протягом 1950-1990-х років він здійснював значні відновлювальні та ремонтно-реставраційні роботи, книги, каталоги виставок, збірники наукових праць «Лаврський альманах».

14-я сесія Міжурядового комітету ЮНЕСКО в 1990 році внесла Києво-Печерську лавру до Списку пам’яток всесвітньої культурної спадщини.

Указом Президента України від 13 березня 1996 року заповіднику надано статус національного.

У серпні 2000 року вироблено освячення відновленого Успенського собору.

Сьогодні в заповіднику зосереджені 144 споруди, 122 з яких – пам’ятки історії та культури. Серед них – два унікальних підземних комплекси, храми, пам’ятники архітектури XI-XIX століть, виставкові приміщення. Заповідник щорічно відвідують сотні тисяч туристів