Опубліковано: 06.09.2017
Голуб миру (120 років від дня народження)
І. К. Микитенко
06.09.1897 – 4.10.1937
Іван Кіндратович Микитенко — український письменник і драматург.
У грудні 1914p. сімнадцятилітнього «лікарського помічника» Микитенка відправляють на фронт. Він брав участь у діяльності революційного полкового комітету, обраний його членом в дні Лютневої революції, — це згодом знайшло художнє відображення в його останній п’єсі «Як сходило сонце». Через три роки тяжко хворий, з обмороженими ногами, повернувся з фронту. Одужавши, бере активну участь у боротьбі з тифом в селах Єлисаветградщини, завідує лікпунктом у с. Нечаївці, а також пише вірші і короткі п’єси на злободенні теми.
1922 p. Нечаївський комітет незаможників направляє І. Микитенка на навчання до Одеського медичного інституту. В Одесі він стає членом літературного об’єднання «Потоки Октября». Незабаром у місцевих газетах з’являються перші його публікації (вірші, фейлетони, нариси, оповідання і статті), випробовує себе і в прозі, насамперед у жанрі «малих форм» — новелах, оповіданнях: «Гордій» (1923), «Більшовики» (1923), «У вершині» (1923), «Нуник» (1923).
У 1926 — 1928 pp. з’являються п’єса «Іду», поема «Вогні», повісті «Антонів огонь», «Брати», «Гавриїл Кириченко — школяр» (пізніша назва — «Дитинство Гавриїла Кириченка»), «Вуркагани». Невелика повість «Брати» (1927) була помітним явищем у прозі 20-х років, неодноразово перевидавалася й перекладалася.
Під враженням поїздок до Німеччини, Польщі, Чехословаччини Микитенко пише книжку дорожніх нарисів і нотаток «Голуби миру» (1929р., в російському перекладі — 1930р.).
Певну цінність являють спогади («Про себе», «В хвилини спогадів» та ін.), які містять чимало автобіографічних свідчень, оцінок письменником власних творів, його літературні погляди.
В історію української літератури І. Микитенко входить передусім своїми кращими п’єсами — драмами й комедіями (чим не закреслюється й значення помітніших його оповідань і повістей). Публіцистично загострена, дотепна й колоритна (а в останніх зразках — і більш зосереджена на реалістичному характерописанні) драматургія І. Микитенка була присвячена злободенним проблемам, відображала напругу соціальних змін у суспільстві і тому змогла донести до нашого часу гарячий подих своєї доби.
Загинув І. К. Микитенко 1937р., ставши жертвою сталінського беззаконня.
Твори
- «Вогні» (1927)
- «Над морем» (1927)
- «Homo sum» («Людина») (1927)
- «Антонів огонь» (1927)
- «Брати» (1927)
- «Дитинство Гавриїла Кириченка» (1928)
- «Вуркагани» (1928)
- «Голуби миру» (1929)
- «Ранок» (1933)
П’єси
- «Іду» (1926)
- «Диктатура» (1929)
- «Світіть нам, зорі» («Кадри», 1930)
- «Справа честі» (1931)
- «Бастілія божої матері» (1933)
- «Дівчата нашої країни» (1933)
- «Маруся Шурай» (1934)
- «Соло на флейті» (1933—1936)
- «Дні юності» (1937)
- «Як сходило сонце» (1937 опубліковано 1962 року)
За його творами знято кінокартини: «Кінець Чирви-Козиря», «Соло на флейті» тощо. У с. Рівному йому відкрито Літературно-меморіальний музей. Письменнику присвячено документальні фільми: «Слово про письменника й громадянина» (1967), «Іван Микитенко» (1969).
Коментувати