“Переклад — це автопортрет перекладача…” (135 років від дня народження)

К. І. Чуковський

31. 03. 1882 – 28. 10. 1969

Чуковський Корній Іванович (1882-1969) – російський письменник, поет, перекладач, літературознавець. Справжнє ім’я та прізвище – Микола Васильович Корнейчуков.

Займався самоосвітою, вивчав англійську мову.

У 1907 році Чуковський опублікував переклади Волта Вітмена. Книга стала популярною, що збільшило популярність Чуковського в літературному середовищі. Чуковський став впливовим критиком, громив бульварну літературу. Гострі статті Чуковського виходили в періодиці, а потім склали книжки «Від Чехова до наших днів» (1908), «Критичні оповідання» (1911), «Особи і маски» (1914), «Футуристи» (1922) та ін.

Приступивши за порадою В.Г. Короленка до вивчення спадщини М.О. Некрасова, Чуковський зробив чимало текстологічних відкриттів, зумів змінити на краще естетичну репутацію поета. Його стараннями вийшло перше радянське збори віршів Некрасова. Підсумком його дослідницької роботи стала вийшла в 1952 книга «Майстерність Некрасова», яка отримала Ленінську премію через 10 років.

Очоливши на запрошення М. Гіркого дитячий відділ видавництва «Парус», Чуковський і сам почав писати вірші (потім і прозу) для дітей. Приблизно з цього часу у Корнія Івановича почалося захоплення дитячої письменством. У 1916 Чуковський склав збірник «Ялинка» і написав свою першу казку «Крокодил» (1916).

Робота Чуковського в області дитячої літератури закономірно вивела його на вивчення дитячої мови, першим дослідником якого він став. Це стало його справжнім захопленням – психіка дітей і те, як вони опановують промовою. Вийшли у світ його знамениті казки «Мойдодир» і «Тараканище» (1923), «Муха-Цокотуха» (1924), «Бармалей» (1925), «Телефон» (1926) – неперевершені шедеври літератури «для маленьких», що видаються до цих пір. Він записав свої спостереження за дітьми, за їх словесним творчістю у книзі «Маленькі діти» (1928), що отримала потім назву «Від двох до п’яти» (1933). «Всі інші мої твори до такої міри затулені моїми дитячими казками, що в уявленні багатьох читачів я, крім «Попелюшок» і «Мух-Цокотух», взагалі нічого не писав», – зізнавався він.

Дитячі вірші Чуковського піддалися в сталінську епоху жорстокого цькування. Ініціатором цькування стала Н. К. Крупська. Неадекватна критика виходила і від Агнії Барто. У середовищі редакторів виник навіть такий термін – «чуковщина».

У 1930-х рр. і пізніше Чуковський багато займався перекладами і почав писати мемуари, над якими працював до кінця життя. Чуковський відкрив для російського читача У. Вітмена, Р. Кіплінга, О. Уайльда. Перекладав він і М. Твена, Р. Честертона, О. Генрі, А.К. Дойла, У. Шекспіра, написав для дітей перекази творів Д. Дефо, Р.Э. Распэ, Дж. Грінвуда.

У 1957 р. Чуковського було присвоєно вчений ступінь доктора філологічних наук, у 1962 – почесне звання доктора літератури Оксфордського університету.

Як перекладач Чуковський займався теорією перекладу, створивши одну з найавторитетніших у цій галузі книг – «Високе мистецтво» (1968).

У 1960-х роках К. Чуковський затіяв також переказ Біблії для дітей. До цього проекту він залучив письменників і літераторів, і ретельно редагував їх роботу. Сам проект був дуже важким, у зв’язку з антирелігійної позицією Радянської влади. Книга під назвою «Вавилонська вежа і інші стародавні легенди» була видана у видавництві «Дитяча література» в 1968 році. Однак весь тираж був знищений владою. Перше книжкове видання, доступне читачеві, відбулося в 1990 році.