Казки

Жив на світі їжачок. Весело і безтурботно минав час у зручній норі під старою великою грушею. Та й сусіди були тихі, лагідні і дуже добрі. Щоранку звик їжачок бачити кицьку Лізаветку, яка чемно до нього віталася.

 – Добрий день сусіде! Чи все добре у вашій господі? – щоранку запитувала вона його. А їжачок захоплено дивився на неї і думав про себе: «Яка вона гарна, пухнаста, м’якенька. Не то що я колючка ходяча та й годі». Лізавета і справді була дуже гарною кицькою.

Всі мешканці казали, що вона справжнісінька персидська кішка. Була вона чорного кольору, з великим пухнастим хвостом та довгими кучерявими вусами. На широкій плескатій голові було ледь помітно кирпатого носа і маленькі з кісточками вушка. А очі… здоровенні і виразні. То було якесь диво. Жовтим кольором вони світились з-під густих, трохи насуплених брів. Краса та й годі. Дивлячись на Лізавету все більше нудьгував їжачок: «Хто мене полюбить такого, хто притисне і погладить. Горе на світі колючому».

Помітила Лізка сумного їжака та все і зрозуміла. «Треба виручати друга», – подумала вона. І якось одного теплого вечора помандрувала в кінець городу, де стояла велика груша.

– Сусіде Колючко, а чи не хотіли б ви завітати до мене в гості? У мене господиня добра, та й хлопчик з яким я товаришую дуже любить мене. До речі недавно він читав мені книжку, в якій написано, що їжаки дуже корисні тварини, всі їх люблять і поважають. У домашньому господарстві вони приносять користь, та ще й мишей ловлять. А у нас дома такого сірого добра вистачає. Псують крупи і мішки, та овочі гризуть. Допоможіть мені, любий сусіде, зладити із сірими бандитами. Чекатиму вас завтра раненько. Прощавайте.

 Лізка чемно нявкнула і пішла, щось муркаючи собі під носа, але їжачок вже не чув того, бо думав про своє. «А що? Я і справді зміг би стати справжнім вояком мишей». З цими солодкими думками він засопів носом.

Вечір наступного дня був самим щасливим в житті Колючки. Вони з Лізаветою урочисто сиділи на порозі біля будинку, і чекали винагороди за двох упольованих мишей.

Відчинились двері, і з хати вийшла господиня з тарілочкою смачного молочка.

– Молодці, мої любі мисливці. Дуже рада бачити тебе Колючко у нас дома, – лагідно сказала вона.

Вперше в житті Колючка не злякався, і не скрутився в клубок. Він на мить підняв голівку від мисочки з молоком і вдячно зиркнув своїми блискучими оченятами.

Повертався в свою нірку стомлений, але дуже щасливий.

– Треба перебратись ближче до будинку,- подумав він, – роботи там для мене вистачить.

З цими думками він і заснув.

Це ще не вся історія про Колючку. Було багато цікавих пригод. Але про це наступним разом, коли виросту і стану справжнім казкарем.

Автор: Андрій Гонда.  Використані оригінальні малюнки.