Вітаємо Вас на блозі Центральної Районної Бібліотеки ЦБС "Свічадо". Ми працюємо для Вас.
Головна » Записи з тегом 'актор' (Сторінка 2)

Пошук: актор

Опубліковано: 08.03.2017

Євген Матвєєв. Дім, у якому я живу

Євген Матвєєв

08. 03. 1922 — 01. 06. 2003

Євген Семенович Матвєєв – радянський і російський актор театру і кіно, кінорежисер, сценарист, педагог.

Знімався у фільмах: «Доброго ранку», «Шукачі», «Піднята цілина», «Рідна кров» та ін., поставив стрічки: «Любов земна», «Доля» тощо. Зіграв Василя Гулявіна в українській кінокартині «Лють» (1966), співавтор сценарію і виконавець ролі Будулая у стрічці «Циган» (1969).

Дружина — Матвєєва Лідія Олексіївна (нар. 1925). Познайомилися в 1947 році, прожили разом 56 років. Дочка — Світлана (нар. 1947). Син — Андрій (1957-2008). Є позашлюбна дочка від актриси Вії Артмане — Крістіана Димитере (р. 1965), художник.

Кращі фільми:

  • Доля
  • Любов земна (режисер)
  • Дім, у якому я живу
  • Рідна кров
  • Неділя (актор)
  • Заслужений артист РРФСР
  • Народний артист РРФСР
  • Народний артист СРСР (1974)
  • Золота медаль імені А. П. Довженко (1974, за створення образів сучасників у кіно)
  • Кращий актор за опитуванням журналу «Радянський екран» в 1974 році (Сибірячка)
  • Золота медаль імені А. П. Довженко (1978, фільм «Доля»)
  • Державна премія СРСР (1978) – за створення художніх фільмів «Любов земна» і «Доля»
  • Навчався місті Цюрупинськ де вперше побачив виставу, після чого театр став його єдиною мрією. Євген Семенович брав участь в самодіяльності, де виступав як фокусник, танцюрист, співак.
  • Після закінчення дев’ятого класу Євген Семенович поїхав на навчання до Херсону. В херсонському театрі Євген Матвєєв брав участь в масових сценах, грав невеликі ролі. Під час виконання ролі музиканта у виставі («Безталанна») на Євгена Семеновича звернув увагу Микола Черкасов. Він порекомендував Євгену Семеновичу їхати до Києва на навчання до Олександра Довженко.
  • Навчався у кіноакторській школі при Київській кіностудії (1940–1941). Працював у Малому театрі (1952–1968).
  • Поставив в Україні фільм «Поштовий роман» (1969), де зіграв Ковшова.
  • У 1990-ті роки Матвєєв зняв трилогію «Любити по-російськи», де також зіграв головну роль. У фільмах режисер своєрідно переосмислив розвиток образів деяких своїх героїв, зіграних ним в радянських фільмах. Гроші на другу частину були зібрані в ході своєрідного краудфандингу: була випущена серія календариків, які давали право на безкоштовний перегляд оригінального фільму в будь-якому кінотеатрі країни. Кошти з продажу йшли на виробництво сиквела. В ході акції вдалося зібрати півмільярда рублів. Крім того, люди самі надсилали гроші на рахунок продюсерської компанії «Слово».
  • Євген Семенович пішов з життя в московській лікарні від раку легенів.
  • У 2007 році до 85-річчя з дня народження Матвєєва був знятий документальний фільм «Життя без брехні. Євген Матвєєв», присвячений творчої діяльності кінематографіста.

Опубліковано: 03.03.2017

«Якщо людина ставиться до своєї праці серйозно, то вона живе цим постійно…»

Юрій Богатирьов

02. 03. 1947 — 02. 02. 1989

Юрій Георгійович Богатирьов – радянський актор театру і кіно. Народний артист РРФСР.

Кращі фільми:

  • Свій серед чужих, чужий серед своїх
  • Незакінчена п’єса для механічного піаніно
  • Рідня
  • Освідчення в коханні
  • Карантин (актор)

Кращі серіали:

  • Два капітана
  • Мертві душі
  • Єралаш (актор)
  • Премія Ленінського комсомолу (1978) — за створення образів сучасників та високу виконавську майстерність
  • Заслужений артист РРФСР (1981).
  • Народний артист РРФСР (1988).
  • Всесоюзна популярність прийшла до Богатирьову після виходу на екрани фільму «Свій серед чужих, чужий серед своїх», в якому він зіграв Єгора Шилова. Актор називав режисера фільму Нікіти Міхалкова своїм «хрещеним батьком» у кіно, і для Міхалкова Богатирьов став своєрідним талісманом.
  • Юрію Богатирьову були підвладні перевтілення в самих різних героїв. У 1979 році вийшов фільм Микити Михалкова «Кілька днів з життя В. І. Обломова». Актор бачив себе і в ролі Обломова, але зіграв, як сам зізнавався, повну свою протилежність – Штольца.
  • У 1978 році Юрій Богатирьов зіграв одну з кращих своїх ролей в кіно — Пилипко в картині Іллі Авербаха «Освідчення в коханні».
  • Усе життя Юрій Богатирьов захоплювався живописом. У 1989 році повинна була відбутися перша персональна виставка його картин у Москві, але вона пройшла лише після його смерті. Велика частина його живопису зникла.
  • Увечері 1 лютого 1989 року Юрій Богатирьов прийняв перед сном ліки, а вночі у нього стався серцевий напад. Була викликана бригада швидкої допомоги. Богатирьову був введений клофелін, несумісний з прийнятими напередодні антидепресантами. Це викликало шок і миттєву зупинку серця актора. Похований актор 6 лютого 1989 року в Москві на Ваганьковському кладовищі.
  • Богатирьов був представником нетрадиційної сексуальної орієнтації. Він дуже переживав цей момент, намагався приховати це, навіть одружився, але самим близьким друзям зізнавався у своєму «інакомисленні» в любові. Дуже обтяжувався своїм подвійним життям, перебував у постійній депресії, сидів на антидепресантах, пив.

Опубліковано: 01.03.2017

Король епізодів

Борислав Брондуков

01. 03. 1938 — 10. 03. 2004

Борислав Миколайович Брондуков – радянський і український актор. Народний артист Української РСР і перший лауреат Державної премії України імені Олександра Довженка. Знявся більше, ніж в 100 фільмах.

На початку 1960-х Борислав Брондуков одружився на студентці Ленінградського політехнічного інституту. Спільне життя виявилася невдалою, незабаром після весілля з’ясувалося, що дружина має психічне захворювання, і через короткий час вони розлучилися.

Зі своєю другою дружиною, Катериною, студенткою театрального інституту, Борислав познайомився в 1969 році, тоді йому був 31 рік, а їй 18. Борислав та Катерина Брондуковы виховали двох синів — Костянтина (1970 р.) та Богдана (1979 р.н.).

Відомий в основному за епізодичними ролями, де, як правило, виступав в амплуа алкоголіків, пройдисвітів або недотеп, які виходили у нього дуже достовірними і привабливими. Найбільш відомі такі його ролі, як алкоголік Федул («Афоня», 1975), інспектор Лестрейд (серіал «Пригоди Шерлока Холмса», 1979-1986), невдалий наречений («Гараж», 1979), сільський міліціонер Грищенко («Зелений фургон», 1983), фальшивий капітан Колбасьев («Ми з джазу», 1983), сторож Петрович («Потрібні люди», 1986), кранівник Ізмайлов («Раз на Раз не доводиться», 1987).

Кращі фільми:

  • Шерлок Холмс і доктор Ватсон: Смертельна сутичка
  • Шерлок Холмс і доктор Ватсон: Кривавий напис
  • Пригоди Шерлока Холмса і доктора Ватсона: Полювання на тигра
  • Шерлок Холмс і доктор Ватсон: Король шантажу
  • Шерлок Холмс і доктор Ватсон: Скарби Агри (актор)

Кращі серіали:

  • Батальйони просять вогню
  • Дні Турбіних
  • Два капітана
  • Спогади про Шерлока Холмса (актор)
  • 1968 рік — Диплом ІІІ-го Всесоюзного кінофестивалю за роль у фільмі «Камінний хрест» (Ленінград).
  • 1981 рік — Лауреат XIX Всесоюзного кінофестивалю за кращу чоловічу роль (Вільнюс).
  • Народний артист Української РСР (1988).
  • Перший лауреат Державної премії України імені Олександра Довженка (1995).
  • Як кіноактор Борислав Брондуков дебютував 1962 року в стрічці Сергія Параджанова «Квітка на камені».
  • У 1968 році зіграв трагічну роль злодія у фільмі Леоніда Осики «Камінний хрест», за яку отримав диплом III Всесоюзного кінофестивалю.
  • Борислав Миколайович відмовлявся від центральних ролей, якщо вони йому не подобалися, і завжди міг, за його словами, з будь-якого епізоду «зробити цукерку».
  • Через специфічну говірку артиста більше 40 ролей Брондукова були озвучені іншими акторами.
  • У 1984 році актор пережив перший інсульт, пізніше він переніс ще два інфаркти та операцію з видалення гематоми головного мозку.
  • У 1995 році Брондуков став першим лауреатом Державної премії України імені Олександра Довженка.
  • Брондуков закінчив Київський будівельний технікум; працював виконробом на будівництві, потім на заводі «Арсенал», де грав у народному театрі; там його помітив ректор Театрального інституту ім. Карпенка-Карого, який запропонував Брондукову вступити в інститут.
  • Похований актор у Києві на Байковому кладовищі.

Опубліковано: 27.02.2017

“Випробувальний термін” Є.Урбанського

Євген Урбанський

27. 02. 1932 – 05. 11. 1965

Євген Якович Урбанський – радянський актор театру і кіно.

Творча кар’єра Євгена Урбанського була короткою, але дуже яскравою. Дебютувавши в головній ролі у фільмі Юлія Райзмана «Комуніст», він придбав велику популярність. Фільм вийшов на екрани в 1957 році і був тепло прийнятий публікою. На міжнародному Венеціанському кінофестивалі в 1958 році картина отримала почесний диплом, а на Всесоюзному кінофестивалі в Києві в 1959 році — першу премію. Крім цього, в 1959 році «Комуніст» був названий в числі трьох кращих фільмів року за опитуванням читачів журналу «Радянський екран».

Особисте життя його було бурхливим. Але лише в останньому шлюбі він знайшов своє справжнє щастя. Всього їх було у нього три. Першу дружину Євгена звали Ольгою. У шлюбі народилася дочка, яку назвали Оленою.

Через деякий час Євген Урбанський одружився знову – цього разу на актрисі Тетяні Лаврової. Вони разом грали в одному театрі. Тетяна була дуже красива, але мала сильний і жорсткий характер. Але так як і Євген був неординарною особистістю, їх відносини закінчилися розривом.

Актор зустрів свою третю дружину Дзідра Рітенберг на кінофестивалі в 1960 році. Вона була уродженкою Латвії, з міста Лієпаї. Дзідра виповнилося на той момент тридцять років. З Євгеном вони познайомилися випадково, на одній зі світських вечірок. Через три тижні Дзідра поклали в лікарню на обстеження перед операцією на серці. Євген відвідував її майже щодня. І як тільки кохану виписали, відразу зробив їй пропозицію і відвіз в ЗАГС, боячись, що вона поїде і він її втратить назавжди.

Діти: дві дівчинки Олена і Євгенія. Друга дочка так і не змогла побачити свого батька. Дівчинка народилася через кілька місяців після його загибелі. Євгенією була названа на честь батька.

Кращі фільми

  • Балада про солдата
  • Чисте небо
  • Невідправлене лист
  • Комуніст
  • Випробувальний термін (актор)
  • Заслужений артист РРФСР (1962)
  • Він дуже любив акробатику. І домігся в цьому виді спорту відмінних результатів. Але акробатика так і не стала для нього головним напрямком в житті. Євген прекрасно декламував вірші. Особливо йому вдавалися твори Маяковського. І він часто читав їх на різних заходах.
  • Євген Урбанський трагічно загинув 5 листопада 1965 року на зйомках фільму «Директор». На знімальному майданчику, в сорока кілометрах від Бухари, знімалася сцена проїзду автоколони по пісках. Згідно сценарію машина Зворикіна (героя Урбанського) повинна промчати прямо через бархани, обігнати колону і очолити її. Найбільш складний кадр в цій сцені — стрибок машини з одного з барханів. Перший дубль пройшов нормально, але другий режисер, який вів у цей день зйомку, запропонував зробити ще один дубль, хотів щоб машина підстрибувала вище… На другому дублі машина несподівано перекинувся. Урбанський мгновено загинув (за іншими данними від отриманих травм Урбанський помер по дорозі в лікарню).

Опубліковано: 26.02.2017

Життя і дивовижні пригоди Є.Жарикова

Євген Жариков

26. 02. 1941 – 18. 01. 2012

Євген Ілліч Жариков— український, європейський і російський радянський актор. Народний артист РРФСР. Лауреат Державної премії СРСР.

Всього зіграв майже 70 фільмах. Брав участь у дублюванні більш ніж 200 фільмів («Генерали піщаних кар’єрів» та інші).

Перший шлюб (1962-1974) — з тренером з фігурного катання Валентиною Зотової (нар. 1936) — тривав 12 років і завершився розлученням.

Другий шлюб — з актрисою Наталією Гвоздіковой — був зареєстрований після річного знайомства на зйомках фільму «Народжена революцією». За сценарієм фільму вони теж були подружжям. 2 серпня 1976 року народився син Федір Жаріков, який став перекладачем з французької мови, який нині працює начальником служби інформаційної безпеки в літакобудуванні.

У 1994-2001 у Жарікова був роман з журналісткою Тетяною Олексіївною Секридовой (нар. 1960), яка в 1995 році народила йому сина Сергія та доньку Катю. Після того, як Секридова оприлюднила інформацію про цей зв’язкок, Жаріков припинив відносини.

Кращі фільми

  • Іванове дитинство
  • Три плюс два
  • Життя і дивовижні пригоди Робінзона Крузо
  • Снігуронька
  • Не може бути! (актор)

Кращі серіали:

  • Народжена революцією
  • Довга дорога в дюнах
  • Війна
  • Єралаш
  • Ідеальна пара (актор)
  • Державна премія СРСР (1978) — за виконання ролі Миколи Хомича Кондратьєва в серіалі «Народжена революцією».
  • Заслужений артист РРФСР (1976).
  • Народний артист РРФСР (1989).
  • Орден Пошани (1995).
  • Орден «За заслуги перед Вітчизною» IV ступеня (2001).
  • Медаль «В пам’ять 850-річчя Москви».
  • Всесоюзну славу Жарикову приніс знятий в 1970-і телесеріал «Народжена революцією» про становлення радянської міліції та її боротьбі з злочинністю в 1920-ті роки. Образ радянського міліціонера, який став генералом, закріпився за Жаріковим на все життя.
  • На піку кар’єри у Євгена почалися проблеми зі здоров’ям: у 1970 році на зйомках фільму «Смерті немає, хлопці!», впавши на повному скаку з коня, він отримав травму тазостегнового суглоба і компресійний перелом хребта.

Опубліковано: 25.02.2017

«Людина, яка була театром» (130 років від дня народження)

Л . Курбас

25. 02 1887 – 3. 11. 1937

Лесь Курбас — український режисер, актор, теоретик театру, драматург, публіцист, перекладач. Народний артист УРСР.

Лесь Курбас був засновником спочатку політичного (1922—1926), а потім і філософського (1926—1933) театру в Україні. У виставах свого філософського театру «Березіль» (Харків) Курбас малює всесвіт, де головним стає особлива довіра до життя людини у всіх його суперечностях. В листопаді 1922 у Києві в державному народному театрі відбулася прем’єра вистави Тараса Шевченко «Гайдамаки» (режисер Л. Курбас). В червні 1924 Всеукраїнське кіно-фото управління запросило його на один рік режисером до Першої державної одеської кінофабрики. Читати далі

Опубліковано: 23.02.2017

“Грати в півноги хороший артист просто не зможе…”

Олег Янковський

23. 02. 1944 – 20. 05. 2009

Олег Іванович Янковський — радянський і російський актор московського театру «Ленком», режисер. Знявся у понад 100 картинах.

Дружина — актриса, заслужена артистка Росії Людмила Зоріна, одруження відбулося під час навчання Олега Янковського на другому курсі театрального училища. Син — актор і режисер Філіп Янковський (1968 р.). Невістка — актриса Оксана Фандера.

 

Кращі фільми

  • Той самий Мюнхгаузен
  • Звичайне диво
  • Служили два товариша
  • Щит і меч: Фільм другий
  • Дзеркало (актор)

Кращі серіали

  • Доктор Живаго
  • Сержант міліції
  • Спогади про Шерлока Холмса (актор)
  • Зона (озвучка)
  • Народний Артист СРСР (1991)
  • Премія Ленінського комсомолу — «за талановите втілення образів сучасників в кіно» (1977)
  • Заслужений артист РРФСР (1977)
  • Народний артист РРФСР (1984)
  • Лауреат Державної премії СРСР — за роль у фільмі «Польоти уві сні і наяву» (1987)
  • Лауреат Державної премії РРФСР імені братів Васильєвих — за роль у фільмі «Крейцерова соната» (1989)
  • Народний артист СРСР — останній з чоловіків, хто отримав це звання (1991)
  • Орден «За заслуги перед Вітчизною» IV ступеня — за заслуги перед державою, багаторічну плідну діяльність у галузі культури і мистецтва (1995)
  • Лауреат Державної премії Російської Федерації — за виконання головної ролі у виставі «Чайка» по п’єсі А. П. Чехова Московського державного театру «Ленком» (1996)
  • Лауреат Державної премії Російської Федерації — за виконання головної ролі у виставі «Блазень Балакірєв» Московського державного театру «Ленком» (2002)
  • Орден «За заслуги перед Вітчизною» III ступеня — за великий внесок у розвиток театрального мистецтва і багаторічну плідну діяльність (2007)
  • Орден «За заслуги перед Вітчизною» II ступеня — за видатний внесок у розвиток вітчизняного театрального та кінематографічного мистецтва (2009)
  • Зріст: 1.82 м.
  • У 1965 році закінчив Саратовське театральне училище ім. В. А. Слонова (майстерня А. Бистрякова).
  • Кращий актор за опитуванням журналу «Радянський екран» в 1984 році (за роль у фільмі “Закоханий за власним бажанням”).
  • Перед смертю актор довгий час страждав на рак підшлункової залози.

Опубліковано: 10.02.2017

“Не називай своїм нічого, крім душі своєї…”

Володимир Зельдін

10. 02. 1915 – 31. 10. 2016

Володимир Михайлович Зельдін – радянський і російський актор театру і кіно. Артист Центрального академічного театру Російської армії.

Перша дружина — Людмила Мартинова, прожили з 1939 по 1940 роки. Їх спільний син помер в 1941 році.

Друга дружина — актриса Генрієтта (Гитя) Островська (1921-1971), заслужена артистка РРФСР (1968), знімалася з чоловіком у фільмі «Учитель танців». Шлюб з першими двома дружинами Зельдін не реєстрував.

Третя дружина (з 1964 по 2016 рр.) — Іветта Євгенівна Капралова (Зельдіна) (нар. 1935).

Кращі фільми

  • Десять негренят
  • Приборкання норовливої
  • 31 червня
  • Дядько Ваня
  • Дуенья (актор)

Кращі серіали:

  • Рафферті
  • Свати 4
  • Свати 5
  • Єралаш (актор)

2014 рік Ніка,

    • Переможець: Честь і гідність

1998 рік Ніка,

  • Номінації: Краща роль другого плану («Поліцейські і злодії»)
  • Кавалер Ордена «За заслуги перед Вітчизною» IV ступеня (2000) і Ордена «За заслуги перед Вітчизною» III ступеня (2005).
  • Повний кавалер ордена «За заслуги перед Вітчизною»
  • Заслужений артист РРФСР (1954)
  • Народний артист РРФСР (1959)
  • Народний артист СРСР (1975)
  • Почесний громадянин Тамбовської області (2015)
  • Академік Російської академії кінематографічних мистецтв «Ніка»
  • Сталінська премія другого ступеня (1951) — за виконання ролі Д. Н. Сенявіна у виставі «Прапор адмірала» А. П. Штейну
  • Премія фестивалю «Кінотавр» у номінації «Премія президентського ради за творчу кар’єру» (1995)
  • Премія Фонду Станіславського (1995)
  • Премія «Кумир» у номінації «За високе служіння мистецтву» (2000)
  • Театральна премія «Кришталева Турандот»
  • «За довголітнє і доблесне служіння театру» (2001)
  • Премія «Краща чоловіча роль» — Дон Кіхот у виставі «Людина з Ламанчі», ЦАТРА (2005)
  • Національна премія «Росіянин року» (2007)
  • Премія «Зірка Театрала» у номінації «Легенди сцени» (2008)
  • Премія міста Москви «Легенда століття» (2010) — за видатний внесок у розвиток театрального мистецтва і кіно, багаторічну і плідну творчу діяльність
  • Приз «За честь і гідність» Національної театральної премії «Золота маска» (2010)
  • Кінопремія «Ніка» в номінації «Честь і гідність» (2014)
  • Премія Союзної Держави у галузі мистецтва і літератури (2014) — за роль Сервантеса Дон Кіхота в мюзиклі «Людина з Ламанчі».
  • Зріст: 1.70 м
  • До своєї смерті Зельдін був найстаршим з живучих на той момент народних артистів СРСР, а також найстарішим діючим актором планети. Поряд з Н. А. Анненковим був одним з двох російських професійних театральних акторів, які, залишаючись в професії, відзначили 100-річний ювілей.
  • Свій 101-й день народження актор зустрів на сцені рідного театру, де зіграв головну роль у присвяченому йому виставі «Танці з учителем».
  • Ім’я Володимира Зельдіна занесено в Книгу рекордів Гіннесса як самого літнього артиста, який грає на сцені.

Опубліковано: 08.02.2017

“Треба жити на екрані, а не грати. Тоді і глядач повірить тобі…”

В’ячеслав Тихонов

8. 02. 1941 – 11. 09. 2011

В’ячеслав Васильович Тихонов — видатний радянський і російський актор.

Першим шлюбом актор був одружений на актрисі Нонні Мордюковій (з якою прожив 13 років, до 1963 року). В шлюбі народився син Володимир (1950-1990).

Друга дружина актора, з 1967 року, Тамара Іванівна (нар. 1944), за фахом-викладач французької мови, працювала у «Совэкспортфильм». З Тамарою артист познайомився на озвучення головної ролі у французькому фільмі «Чоловік і жінка», одружилися під час зйомок картини «Доживемо до понеділка». В цьому шлюбі, що тривав 42 роки, народилася дочка Анна (1969), після закінчення Вдіку стала актрисою і продюсером.

Кращі фільми

  • Вони боролися за Батьківщину
  • Білий Бім Чорне вухо
  • Справа була в Пенькові
  • Доживемо до понеділка
  • Війна і мир (актор)

Кращі серіали:

  • Сімнадцять миттєвостей весни
  • ТАСС уповноважений заявити…
  • Зал очікування
  • Єралаш (актор)
  • Битва за Москву (озвучка)
  • Заслужений артист РРФСР (1962)
  • Народний артист РРФСР (1969)
  • Державна премія СРСР (1970) — за виконання ролі Іллі Семеновича Мельникова у фільмі «Доживемо до понеділка»
  • Народний артист СРСР (1974)
  • Золота медаль імені А. П. Довженка (1975) — за виконання ролі майора Млынского у фільмі «Фронт без флангів»
  • Державна премія РРФСР імені братів Васильєвих (1976) — за виконання ролі Штірліца у фільмі «Сімнадцять миттєвостей весни»
  • Премія КДБ СРСР (1978) — за участь в телесеріалі «Сімнадцять миттєвостей весни»
  • Премія Ленінського комсомолу (1979) — за виконання ролі майора Млынского у фільмах «Фронт без флангів» (1974 рік) і «Фронт за лінією фронту» (1977 рік)
  • Ленінська премія (1980) — за виконання ролі Івана Івановича Іванова фільм «Білий Бім Чорне вухо»
  • Державна премія УРСР імені Т. Г. Шевченка (1980) — за читання дикторського тексту в телефільмі «Відродження»
  • Премія на ІІ Міжнародному кінофестивалі слов’янських і православних народів «Золотий витязь» (1993) — за видатний внесок у слов’янський кінематограф
  • Приз Президента Російської Федерації на кінофестивалі «Кінотавр» в Сочі (1998) — за творчу кар’єру
  • Премія «Кумир» у номінації «за високе служіння мистецтву» (1997)
  • Кінопремія «Ніка» в номінації «Честь і гідність» (2000)
  • Орден «За заслуги перед Вітчизною» III ступеня (8 лютого 2003 року) — за великий внесок у розвиток вітчизняного кіномистецтва
  • Орден Пошани (8 лютого 2008) — за великий внесок у розвиток вітчизняного кінематографа і багаторічну творчу діяльність
  • Премія Уряду Російської Федерації в області культури (2008 рік) — за роль «Людина з німбом» у фільмі Е. Рязанова «Андерсен. Життя без любові»
  • Премія ФСБ Росії за кращу роль співробітника органів безпеки у вітчизняному кінематографі (посмертно) (2009)
  • Зріст: 1.85 м
  • Після школи працював токарем на військовому заводі.
  • У 1945 році В’ячеслав Тихонов намагався вступити до ВДІКУ, але йому було відмовлено по причині — «нефотогеничная зовнішність». Вже після завершення вступних іспитів професор Вдіку Б. В. Бібіков зарахував Тихонова до себе на курс. У 1950 році з відзнакою закінчив ВДІК.
  • Під час навчання у Вдіку В’ячеслав одружився на Нонні Мордюковій (з якою прожив 13 років).
  • Кращий актор за опитуванням журналу «Радянський екран» в 1966 році (“Війна і мир”).
  • В юності В’ячеслав Тихонов зробив собі татуювання на руці у вигляді слова «Слава», яку йому доводилося приховувати на зйомках протягом усього подальшого життя.
  • Найближчими друзями Тихонова були режисери Станіслав Ростоцький і його син Андрій, з якими Тихонов любив їздити на рибалку, сім’я директора кіностудії ім. Горького Григорія Рималиса, шаховий гросмейстер Лев Полугаевский.
  • На початку 1990-х років Тихонов придбав дачу на Ніколіній Горі на березі Москви-ріки, яка до кінця життя залишався його улюбленим місцем відпочинку. З легкої руки журналістів актора в цей період життя прозвали Великим Пустельником.
  • Іменем В’ячеслава Тихонова названо морське судно геофізичної розвідки судноплавної компанії «Совкомфлот» (спущений на воду в серпні 2011)

Опубліковано: 30.01.2017

“Здрастуйте, цар, дуже приємно. Цар, дуже приємно. Цар…”

Леонід Гайдай

30 січня 1923 — 18 листопада 1993

Гайдай Леонід Йович — радянський кінорежисер, кіносценарист, актор, Народний артист РРФСР, народний артист СРСР російсько-українського походження. Автор таких популярних кінокомедій, як «Кавказька полонянка», «Операція И»та ін. Три фільми з десятки найкасовіших, знятих кіностудією «Мосфільм», — справа рук Гайдая.

Був у шлюбі з Гребешкова Ніна Павлівна (1953-1993 рр.), є донька Оксана.

 

 

 

Кращі фільми

  • Іван Васильович змінює професію
  • Операція «И» та інші пригоди Шурика
  • Діамантова рука
  • Кавказька полонянка, або Нові пригоди Шурика
  • 12 стільців (режисер)
  • Заслужений діяч мистецтв РРФСР (1969)
  • Народний артист РРФСР (1974)
  • Народний артист СРСР (1989)
  • Державна премія РРФСР імені братів Васильєвих (1970) – за комедії останніх років
  • Орден Вітчизняної війни I ступеня (1985)
  • Медаль «За бойові заслуги» (1942)
  • Медаль «В ознаменування 100-річчя від дня народження Володимира Ілліча Леніна»
  • Медаль «За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941-1945 рр.»
  • МКФ короткометражних фільмів у Кракові (Головний приз «Срібний дракон Вавеля», фільм «Операція” И “та інші пригоди Шурика», 1965)
  • ВКФ в Тбілісі (Диплом і Премія «За внесок в розробку жанру кінокомедії», фільм «12 стільців», 1972)
  • Фестиваль радянських фільмів в Сорренто (Спеціальний приз «Срібна сирена», фільм «12 стільців», 1972)
  • МКФ в Москві (Спеціальна згадка журі, фільм «За сірниками», 1981)
  • Премія «Золотий овен» ( «Людина кінематографічного року», 1993)
  • Приз РТР «Золотий квиток» ( «За кращу вітчизняну комедію» (посмертно), фільм «Діамантова рука», 1995).
  • Зріст – 1.83 см.
  • Леонід Гайдай брав участь у Великій Вітчизняній війні, мав тяжке поранення, після якого його комісували.
  • 1942 року Леоніда Гайдая призвали в армію, спочатку його відправили в мирну Монголію, з якою він усіма силами намагався вирватися в діючу армію. Коли воєнком приїхав в їх полк за поповненням для фронту, пізніше згадував режисер, то на кожне питання офіцера Гайдай відповідав: «Я». «Хто в артилерію?» – «Я», «В кавалерію?» – «Я», «Під флот?» – «Я». «Та почекайте ви, Гайдай, – сказав воєнком, – Дайте оголосити весь список». З цього випадку, за словами самого Гайдая, через багато років народився епізод фільму «Операція« И »та інші пригоди Шурика».
  • Гайдай сам нерідко знімався в своїх фільмах. Як правило, це крихітні епізоди, але в «12 стільцях» режисер знявся в ролі Варфоломія Коробейникова – просто він не зміг знайти відповідного актора на цю роль.
  • Детективна кінокомедія Леоніда Гайдая — «Діамантова рука» з Юрієм Нікуліним посіла перше місце у прокаті.
  • Новела «Вождь червоношкірих» стала шедевром радянської комедії.

Опубліковано: 29.01.2017

“Я дуже люблю і охоче виконую ті пісні, які доставляють людям радість, викликають посмішки на їхніх обличчях, розправляють зморшки, запалюють очі …”

Любов Орлова

29 січня 1902 – 26 січня 1975

Орлова Любов — знаменита актриса, кумир радянських глядачів 1930—1950-х років.

З 1926 по 1930 р. – шлюб з Андрієм Гаспаровичем Берзіним (1893-1951), заступником начальника адміністративно-фінансового управління Наркомату землеробства. 1930 року Берзин був заарештований у справі Трудової селянської партії і в 1931 році був засланий до Казахстану, де він працював економістом-плановиком в «Союзпромкорме».

З 1932 по 1933 рр. – з цивільний шлюб Францем, австрійським імпресаріо.

З 1933 по 1975 роки – шлюб з кінорежисером Григорієм Васильовичем Александровим (1903-1983).

Дітей не було.

Кращі фільми

  • Весна
  • Волга-Волга
  • Веселі хлопці
  • Цирк (актриса)
  • Заслужена Артистка РРФСР (1935).
  • Народна артистка РРФСР (1947).
  • Народна артистка СРСР (1950)
  • Сталінська премія першого ступеня (1941) – за виконання ролі Маріон Діксон у фільмі «Цирк» (1936) і ролі Стрілки у фільмі «Волга, Волга» (1938).
  • Сталінська премія першого ступеня (1950) – за виконання ролі американської журналістки Джаннетт Шервуд у фільмі «Зустріч на Ельбі» (1949).
  • Медаль «За оборону Кавказу» (1944).
  • Медаль «За доблесну працю у Великій Вітчизняній війні 1941-1945 рр.» (1945).
  • Медаль «За доблесну працю. В ознаменування 100-річчя від дня народження Володимира Ілліча Леніна» (1970).
  • VIII Міжнародний кінофестиваль у Венеції (1947 спеціальний приз фестивалю за кращу жіночу роль (у фільмі «Весна») (розділила з Інгрід Бергман).
  • IV Міжнародний кінофестиваль в Маріанські Лазні (1949, премія Миру за фільм «Зустріч на Ельбі»).
  • Почесна грамота Радянського комітету захисту миру (1960).
  • Зріст – 1.58 см.
  • Любов Орлова вчилася в Московській консерваторії (1919-1922), на хореографічному відділенні Московського театрального технікуму (1922-1925).
  • За старим стилем  актриса народилася 11 лютого.
  • Перед концертом в «сінематографі» «Арс», де Любов Петрівні належало виступити в програмі, стався казус – на концертній сукні окотилась кішка. Актриса розридалася, але її знайома мудро оцінила ситуацію: «Вам пощастило, Любочка! До вас прийде небувале щастя ». Як виявилося, хороші прикмети теж іноді збуваються. В антракті за лаштунки прийшов високий молодик у закордонному костюмі, сліпуче посміхнувся і, злегка нахиливши голову, представився: «Александров» …

Опубліковано: 25.01.2017

“Пісні, на відміну від людини, можна продовжити життя…”

Володимир Висоцький

25 січня 1938 – 25 липня 1980

Володимир Семенович Висоцький — видатний радянський актор, співак і поет, класик жанру авторської пісні, автор низки прозаїчних творів.

Перша дружина Іза Костянтинівна Висоцька. Одружені з 25 квітня 1960 року. Дата розлучення невідома. За одними даними, разом подружжя прожило неповні 4 роки, за іншими, розлучення було оформлене в 1965 році, проте відомо, що фактично вони розлучилися задовго до офіційного розлучення. Тому син Ізи Костянтинівни Гліб, який народився 1965 року, носить прізвище Висоцький, будучи насправді сином іншої людини.

Друга дружина Людмила Володимирівна Абрамова. Одружені з 1965 по 1970 рр. розведені; двоє синів: Аркадій (1962 р.н.) – російський актор і кіносценарист та Микита (1964 р.н.) – радянський і російський актор театру і кіно, режисер, директор ГКЦМ В.Висоцького.

Позашлюбна дочка Анастасія Володимирівна Іваненко (1972 р. н.), її мати – актриса театру на Таганці Тетяна Іваненко.

Третя дружина Марина Владі, відома французька актриса кіно, театру, телебачення, письменник. Одружені з 1970 по 1980 рр.

Кращі фільми

  • Погана хороша людина
  • Короткі зустрічі
  • Розповідь про те, як цар Петро арапа женив
  • ЧКар’єра Діми Горіна
  • Вертикаль (актор)

 

Кращі серіали

  • Місце зустрічі змінити не можна
  • Маленькі трагедії (актор)
  • Заслужений артист РРФСР (1986, посмертно)
  • Лауреат  Державної премії СРСР (1987, посмертно).

 

  • Зріст – 1.70 см.
  • 1955 року вступив на механічний факультет Московського інженерно-будівельного інституту, який залишив після першого семестру.
  • 1960 року закінчив школу-студію МХАТ ПРИ, курс П. В. Массальского.
  • У 1960 році відбулося перша згадка про Висоцького в центральній пресі, в статті Л. Сергєєва «Дев’ятнадцять з МХАТ» («Радянська культура», 1960, 28 червня).
  • У 1960 – 1962 роках – актор Московського театру імені А. С. Пушкіна.
  • У 1962 – 1964 роках – актор Московського театру мініатюр.
  • У 1964 – 1980 роках – актор Театру драми і комедії на Таганці.
  • 1975 року вперше і востаннє прижиттєво опубліковано вірш Висоцького в літературно-художньому збірнику (День поезії 1975. М., 1975).
  • 18 липня 1980 Висоцький останній раз з’явився у своїй найвідомішій ролі в Театрі на Таганці, в ролі Гамлета – однойменній постановці по Шекспіру.
  • 1981 року був опублікований перший великий збірник творів Висоцького – «Нерв».
  • 25 липня 1980 року, о 4:10 ранку, Висоцький помер уві сні у своїй московській квартирі; за однією версією причиною смерті став інфаркт міокарда; за іншою – асфіксія, задуха, як наслідок надмірного застосування седативних засобів; близькі Володимиру Семеновичу люди зробили все можливе, щоб розтин не проводилося.
  • Пісні для фільму «Стріли Робін Гуда» за життя автора з фільму були вилучені; вперше вони прозвучали в кіно вже після смерті Висоцького, в 1983 році, коли частина з них увійшла в фільм «Балада про доблесного лицаря Айвенго», а 1997 року в відновлену редакцію фільму «Стріли Робін Гуда».

Опубліковано: 16.01.2017

Сімнадцять миттєвостей В. Ланового

Василь Лановий

16 січня 1934

Василь Семенович Лановий – радянський і російський актор театру і кіно, майстер художнього слова.

Перша дружина – Тетяна Самойлова, актриса (студентський шлюб під час навчання в театральному училищі з 1955 по 1958 роки). Друга дружина – Тамара Михайлівна Зяблова (1929-1971), актриса, трагічно загинула в автокатастрофі. Третя дружина – Ірина Купченко, актриса (шлюб з 1972 року).

У шлюбі з Купченко є 2 сина: Олександр (1973 р.н.) та Сергій (1976 – 9 жовтня 2013).

Кращі фільми

  • Офіцери
  • Колеги
  • Іду на грозу
  • Червоні вітрила
  • Панночка-селянка (актор)

 

Кращі серіали

  • Дні Турбіних
  • Брежнєв
  • Офіцери
  • Сімнадцять миттєвостей весни
  • Лінія Марти (актор)
  • 1980 р.- Ленінська премія – за участь в документальному фільмі «Велика Вітчизняна».
  • 2001 р. – Орден Пошани – за багаторічну плідну діяльність у галузі культури і мистецтва, великий внесок у зміцнення дружби і співпраці між народами.
  • 2004 р. – Орден «За заслуги перед Вітчизною» IV ступеня – за великий внесок у розвиток театрального мистецтва.
  • 2004 р.- Орден «За заслуги» III ступеня (Україна) – за високий професіоналізм та значний особистий внесок у розвиток російсько-українських культурних зв’язків.
  • 2012 р. – Російська національна акторська премія імені Андрія Миронова «Фігаро» в номінації «За служіння театральному Батьківщині».
  • 2013 р. – Орден Олександра Невського – за великі заслуги в розвитку вітчизняного театрального і кінематографічного мистецтва, активну громадсько-просвітницьку діяльність.
  • 2014 р. – Орден «За заслуги» II ступеня – за значний особистий внесок у соціально-економічний, науково-технічний, культурно-просвітнє розвиток Української держави, вагомі трудові досягнення, багаторічну сумлінну працю.
  • Нагороджений медалями: Пушкінській (200 років), Золотий тютчевською (200 років), Золота Фортуна (Україна), імені В. І. Даля, імені В. Вернадського (РАН), імені С. Вавілова (РАН).
  • 2016 р. – Премія «Кришталева Турандот» – за багаторічне і доблесне служіння театру.

 

  • Зріст – 1.90 см.
  • У 1957 році закінчив Театральне училище імені Б. В. Щукіна.
  • Кращий актор за опитуванням журналу «Радянський екран» в 1972 році (Офіцери).
  • Народний артист РРФСР (1978 р.).
  • Народний артист СРСР (1985 р.).
  • Академік Російської академії кінематографічних мистецтв «Ніка».
  • Подружжя Лановий і Купченко разом зіграли всього в одному фільмі «Дивна жінка» (1977 рік).
  • 9 грудня 2013 року в Москві, на набережній Фрунзе, відкрито пам’ятник героям фільму «Офіцери». Скульптура відтворює одну зі сцен фільму – зустріч після довгої розлуки двох бойових товаришів, подружжя і онука одного з них.

Опубліковано: 11.01.2017

Іронія долі К. Хабенського

Костянтин Хабенський

11 січня 1972

Костянтин Юрійович Хабенський – російський актор театру і кіно, народний артист Росії.

Найбільш відомий за ролю Антона Городецького в фільмах «Нічний Дозор» і «Денний дозор», а також за фільмами «Механічна сюїта», «Богиня: як я полюбила», «Статський радник», «Адмірал», «Небесний суд» і “Географ глобус пропив”. Актор також знімається в Голлівуді, до найбільш примітних відносяться такі фільми, як «Особливо небезпечний», «Шпигун, вийди геть!», «Чорне море».

Кращі фільми

  • Небесний суд
  • Богиня: Як я полюбила
  • Свої
  • Жіноча власність
  • Механічна сюїта (актор)

 

Кращі серіали

  • Метод
  • Загибель Імперії
  • Єсенін
  • Небесний суд
  • Небесний суд. Продовження

Кінотавр, 2016 рік, переможець:

  • Краща чоловіча роль («Колектор»)

 

Золотий орел, 2014 рік, переможець:

  • Краща чоловіча роль («Географ глобус пропив»)

 

Ніка, 2014 рік, переможець:

  • Краща чоловіча роль («Географ глобус пропив»)

 

Жорж, 2014 рік, переможець:

  • Кращий російський актор десятиліття

 

Кінотавр, 2013 роки рік, переможець:

  • Краща чоловіча роль («Географ глобус пропив»)

 

Золотий орел, 2009 рік, переможець:

  • Краща чоловіча роль («Адмірал»)

 

Кінонагороди «MTV-Росія», 2009 рік, переможець:

  • Краща чоловіча роль («Адмірал»)

 

Кінонагороди «MTV-Росія», 2008 рік, переможець:

  • Краща комедійна роль («Іронія долі. Продовження»)

 

Золотий орел, 2006 рік, переможець:

  • Краща чоловіча роль другого плану («Статський радник»)

 

Кінотавр, 2005 рік, переможець:

  • Краща чоловіча роль («Бідні родичі»)

 

  • 1996 року Хабенський перейшов в московський театр «Сатирикон» ім. А. І. Райкіна.
  • Зріст – 1.76 см.
  • 1990 року вступив до Ленінградського державного інституту театру, музики і кінематографії (ЛДІТМіК).
  • У свій час одночасно працював полотером, двірником, вуличним музикантом (грав на Невському), монтировщиком в театрі-студії «Субота»; будучи монтировщиком, почав виходити в масовках, згодом вирішивши стати актором.
  • Дружина Анастасія померла від злоякісної пухлини головного мозку (у шлюбі з 2000 по 2008 рр.). З 2013 р. одружений на Ользі Литвиновій. Має сина Івана (2007 р.)
  • 2010 року почав реалізацію власного проекту «Студії творчого розвитку бларікійного фонду Костянтина Хабенського»: в Єкатеринбурзі, Казані, Пермі, Уфі, Нижньому Тагілі, Санкт-Петербурзі, Новосибірську і Воронежі на базі загальноосвітніх шкіл були відкриті дитячі творчі студії. Продовженням цього проекту став фестиваль «Оперення».
  • Заслужений артист Росії (2006).
  • Народний артист Росії (2012).

Опубліковано: 07.01.2017

Ох вже ця Наталя!

Наталія Гвоздікова

7 січня 1948

Наталія Федорівна Гвоздікова – радянська і російська актриса театру і кіно, народна артистка РФ.

У 1978 році за роботу у фільмі «Народжена революцією» була удостоєна Державної премії СРСР. У 1983 році присвоєно звання заслуженої артистки РРФСР. Член Спілки кінематографістів СРСР з 1976 року. Дійсний член Академії «НІКА» з 1993 року.

Заслужена артистка Росії, Дійсний член Академії “НІКА”, Заступник голови правління товариства “Книга” м. Москві, Радник з питань культури Асоціації “Книга. Просвітництво. Милосердя”, Голова приймальної комісії Фонду “Актори – милосердя”.

Чоловік — народний артист РРФСР Євген Ілліч Жариков (1941-2012).

Сестра — Гвоздікова Людмила Федорівна (нар. 1941), акторка «Ленінградського державного театру мініатюр під керівництвом Аркадія Райкіна.

Син Наталії Федорівни та Євгена Ілліча Федір до акторської професії не має ніякого відношення. Він закінчив факультет іноземних мов, отримав офіцерське звання і став перекладачем.

Кращі фільми

  • Ох вже ця Настя!
  • Калина червона
  • Пічки-лавочки
  • Панночка-селянка
  • У озера (актриса)

 

Кращі серіали

  • Велика перерва
  • Народжена революцією
  • Хлопці зі сталі (актриса)
  • Заслужена артистка РРФСР (8.02.1984)
  • Народна артистка РФ (8.04.2013)
  • Лауреат Державної премії СРСР (1978, за роботу у фільмі «Народжена революцією»).
  • Закінчила Всесоюзний державний інститут кінематографії (1971, акторська майстерня С. А. Герасимова і Т. Ф. Макарової).
⇧
⇩