Вітаємо Вас на блозі Центральної Районної Бібліотеки ЦБС "Свічадо". Ми працюємо для Вас.
Головна » Сторінка 14

Опубліковано: 02.04.2017

Найкращі дитячі книги 2016 року

Дебют року в прозі: Мія Марченко “Місто тіней” (видавництво “Фонтан казок”).

Видавничий дебют року: видавництво “Wise bee” (книжка Марини Павленко “Моя класнюча дівчинка”).

Дитячий поет року: Григорій Фалькович (“Шалахмонеси”, видавництво “Дух і літера”).

Дитячий прозаїк року: Валентина Вздульська (“Плутон”, видавництво “Vivat”).

Пізнавальна книжка року: “Франко від А до Я” (текст: Богдан і Наталя Тихолози, ілюстрації: творча студія “Аґрафка”, “Видавництво Старого Лева”).

Класика родинного читання: Володимир Рутківський “Гості на мітлі” (“Видавництво Старого Лева”).

Батьківська книжка року: Артем Чапай “Тато в декреті” (видавництво “Vivat”).

Підліткова книжка року: Андрій Кокотюха “Гімназист і Чорна рука” (видавництво “А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА”).

Спецвідзнака  “Книжка, що рятує”: Катерина Бабкіна “Шапочка і кит” (“Видавництво Старого Лева”).

Більше читайте тут

Опубліковано:

Міжнародний день дитячої книги

Міжнародний день дитячої книги відзначається 2 квітня, в день народження Г. Х. Андерсена. Засновано в 1967 році некомерційною організацією Міжнародна рада з дитячої книги. У цей день IBBY раз в два роки присуджує премію імені Х. К. Андерсена письменнику – автору книг для дітей і художнику-ілюстратор дитячих книжок. Читати далі

Опубліковано: 01.04.2017

“І марно уста заперечують, коли серце вже відверто висловилося…” (320 років від дня народження)

А. Фр. Прево

01. 04. 1697— 25. 11. 1763

Антуан Франсуа Прево, більш відомий як абат Прево — один з найбільших французьких письменників XVIII століття, автор роману «Історія кавалера де Гріє і Манон Леско» (1731).

16-ти років був послушником у єзуїтів, потім перейшов на військову службу, але, не виносячи дисципліни, повернувся в орден, знову залишив його через нещасливе кохання. Читати далі

Опубліковано:

Міжнародний день птахів

Міжнародний день птахів відзначається з 1906 року. У тому році 1 квітня була підписана Міжнародна конвенція по охороні птахів, до якої Радянський Союз приєднався у 1927 році. В усьому світі відзначають Міжнародний день птахів, який проводиться щорічно у рамках програми ЮНЕСКО «Людина і біосфера». Читати далі

Опубліковано:

День гумору


День сміху, День дурня – всесвітнє свято, відзначається 1 квітня під багатьох країнах. Під час цього свята прийнято розігрувати друзів і знайомих, або просто жартувати над ними. Читати далі

Опубліковано: 31.03.2017

Рокова роль Інни Бурдученко

Інна Бурдученко

31. 03. 1939 – 05. 08. 1960

Інна Георгіївна Бурдученко – радянська актриса театру і кіно. Відома завдяки зіграної головній ролі у фільмі «Іванна».

Будучи студенткою третього курсу, Інна отримала запрошення на зйомки в картину Віктора Івченка «Іванна». Асистент режисера випадково зустрів на одній з київських вулиць Інну і тут же запросив її на зйомки. Незважаючи на те, що на головну роль пробувалися багато актриси, після декількох проб роль дісталася Інні. Під час зйомок Інні доводилось по кілька днів голодувати для того, щоб деякі сцени виглядали більш натурально.

В кінці грудня 1959 року в Жовтневому палаці відбулася прем’єра фільму, і гра актриси вразила глядачів: здавалося, що героїня Інни існувала насправді. Фільм отримав другу премію на Всесоюзному фестивалі 1960 року, що стало великим успіхом. В ті роки до Інни прийшла справжня слава: їй приходили численні листи від глядачів і десятки запрошень від кіностудій СРСР. На одній з прем’єр Інна познайомилася зі своїм шанувальником Ігорем Кирилюком, і незабаром вони одружилися. Однак за кордоном в католицьких країнах фільм був заборонений через негативного образу католицької церкви, а папа римський навіть віддав картину анафемі. За дивним збігом незабаром померли семеро осіб, пов’язаних з фільмом. Серед них виявилася по трагічній випадковості та Інна.

Фільмографія:

  • 1959 — Іванна (Іванна Ставничая)
  • 1960 — Квітка на камені (Христина)

30 липня 1960 року під час зйомок картини «Квітка на камені» (робоча назва «Так ніхто не кохав»), які проходили на Донбасі, в одній зі сцен героїня Інни рятувала з палаючого барака прапор. Сцена відповідальна і небезпечна, тому вирішено було знімати трьома апаратами з трьох точок і різними об’єктивами, що рівносильно зйомці трьох дублів. Така обережність цілком виправдана – з вогнем не жартують. Зробили кілька дублів, і коли вже все горіло, вирішили зробити ще один дубль. Ось дерев’яний барак, зайво старанно облитий бензином і нафтою. Спалахнуло полум’я. Пролунала команда режисера: ” Приготувалися! Почали!” Тричі повторювали дубль, а потім почувся тріск, будова зарипіло, і завалилося. Партнер актриси відмовився зніматися, а Інна вбігла в барак. Коли вона не повернулася, всі зрозуміли: щось трапилося. У неї застряг каблук, і саме в цей момент на неї обрушилася палаюча балка. На знімальному майданчику була пожежна команда, але ніхто не наважувався кинутися у вогонь. Шахтар, який знімався в масовці Сергій Іванов кинувся рятувати Інну і виніс її з барака, отримавши сильні опіки. В актриси 78 % шкіри було обпалено, крім обличча, яке Інна прикрила руками і ділянок під білизною. За розпорядженням міністра культури СРСР Катерини Фурцевої Бурдученко приділялася підвищена увага. Багато донорів здали для актриси кров і шкіру. 15 серпня 1960 року Інна померла від опіків. Вона була на третьому місяці вагітності. Бурдученко інна Георгіївна-Кирилюк була похована в Києві на Байковому кладовищі.

Опубліковано:

“Велика перерва” О. Збруєва

Олександр Збруєв

31. 03. 1938

Олександр Вікторович Збруєв – радянський і російський актор театру, кіно і телебачення.

Перша дружина (1959-1963) — актриса Валентина Малявіна. Друга дружина (з 1967) — актриса Людмила Савельєва. Дві дочки: від Людмили Савельєвої — Наталія (Малахова з телефільму «Якщо вірити Лопотухіну»)та від Олени Шаніної — Тетяна Шаніна.

Кращі фільми:

  • Все буде добре
  • Ти у мене одна
  • Мій молодший брат
  • Успіх
  • Мелодії білої ночі (актор)

Кращі серіали:

  • Велика перерва
  • Батальйони просять вогню (актор)
  • Заслужений артист РРФСР
  • Народний артист РРФСР
  • Державна премія Російської Федерації – за виставу Московського театру «Ленком» «Блазень Балакірєв»
  • Орден «За заслуги перед Вітчизною» IV ступеня – за великий внесок у розвиток театрального мистецтва і багаторічну творчу діяльність
  • Щорічна театральна премія газети «Московський комсомолець» (2008)
  • Фестиваль «Московська прем’єра» – приз ім. Михайла Ульянова за краще виконання чоловічої ролі («Кіно про Алексєєва»)
  • Премія «Золотий орел» за кращу чоловічу роль в кіно («Кіно про Алексєєва»)
  • Свій родовід Олександр Збруєв веде з часів Петра I. Його бабуся по лінії матері була баронесою, мама — стовповою дворянкою. Батька свого він живим не застав. Той працював заступником наркома зв’язку СРСР і був розстріляний у 1937 році.

Опубліковано:

“Переклад — це автопортрет перекладача…” (135 років від дня народження)

К. І. Чуковський

31. 03. 1882 – 28. 10. 1969

Чуковський Корній Іванович (1882-1969) – російський письменник, поет, перекладач, літературознавець. Справжнє ім’я та прізвище – Микола Васильович Корнейчуков.

Займався самоосвітою, вивчав англійську мову.

У 1907 році Чуковський опублікував переклади Волта Вітмена. Книга стала популярною, що збільшило популярність Чуковського в літературному середовищі. Чуковський став впливовим критиком, громив бульварну літературу. Гострі статті Чуковського виходили в періодиці, а потім склали книжки «Від Чехова до наших днів» (1908), «Критичні оповідання» (1911), «Особи і маски» (1914), «Футуристи» (1922) та ін. Читати далі

Опубліковано: 30.03.2017

Преподобного Олексія (Теплого Олекси)

Святий Олексій також відомий як Преподобний Олексій, Чоловік Божий — ранньо-християнський святий з Риму.

Святий Олексій жив у V ст. і був сином-одинаком побожного й багатого римського сенатора. Будучи ще малим хлопцем, намагався допомогти убогим і знедоленим. Він зрікся привілеїв свого високого походження та відійшов у тінь світу. Прибувши до Сирії, поселився в убогій хатинці неподалік церкви Матері Божої в Едессі, де вів життя вбогого жебрака. Так прожив Олексій 17 років, аж доки Пресвята Богородиця не виявила його святості людям, які назвали його Божим чоловіком.

Читати далі

Опубліковано:

Цікаві факти про Японію

Не багато хто знає чому Японію називають “країною сонця що сходить”, крім того, що це найбільш східна держава і вони перші на землі зустрічають сонце, так і сама назва країни японською, а так само їх національний прапор позначає сонце.

  • Економіка Японії є третьою за величиною і поступається лише Китаю і США.
  • Територія країни 372,2 тис. км., зних 70% займають гори, і виходить, що на території, що залишилася проживають 127 мільйонів людей.
  • Токіо, столиця Японії, а також найбільше місто. Інші великі міста Осака, Нагоя і Саппоро.
  • Токіо так само є найдорожчим містом для життя в світі.

    • Читати далі

Опубліковано: 29.03.2017

131 рік тому почала продаватися “Кока-Кола”

У березні 1886 року в Атланті полковник Джон Пембертон, фармацевт за освітою, намагався знайти засіб від головного болю. З цією метою він зварив незвичайний сироп карамельного кольору. В рецептуру напою входили відвар листя коки, цукор і кофеїн. Тому по своїй дії напій вийшов досить стимулюючим. Потім напій почали додавати газовану воду. Приблизно в той же час напій отримав назву «Кока-Кола». Читати далі

Опубліковано: 28.03.2017

“Завжди легше кричати, ніж слухати і розуміти іншого…”

Інокентій Смоктуновський

28. 03. 1925 — 03. 08. 1994

Інокентій Михайлович Смоктуновський – радянський і російський актор театру і кіно, народний артист СРСР, лауреат Ленінської премії. Учасник Великої Вітчизняної війни 1941-1945 років.

Образи, створені Смоктуновським на сцені – князь Мишкін у Великому драматичному театрі, цар Федір Іоаннович в Малому, чеховський Іванов і Порфирій Головльов у МХАТі – увійшли до «золотого фонду» російського театрального мистецтва.

Смоктуновського називали першим інтелектуальним актором радянського кінематографа; кращі свої ролі він зіграв у фільмах «Солдати», «Дев’ять днів одного року», «Гамлет», «Чайковський», «Дамський кравець» і в ліричній комедії Ельдара Рязанова «Стережись автомобіля».

Вперше Смоктуновський одружився в 1950 році на актриси Римми Бикової (1926-2008). Молодята працювали в Махачкалі, в Дагестанському російському театрі. Через два роки Биковій запропонували роботу в Сталінградському драмтеатрі. Туди вона переїхала разом з чоловіком. Однак стосунки з головним режисером Фирсом Шишигиным у Смоктуновського не склалися. Незабаром у подружжя розладналися відносини і вони розлучилися.

У 1955 році Інокентій одружився на художниці по костюмах Суламіф Михайлівна Кушнір. Двоє дітей: Син — Філіп (нар. 1957) — перекладач науково-фантастичної літератури; дочка — Марія (нар. 1965) — балерина, актриса, співробітник музею Мхату.

Фільмографія:

  • Шерлок Холмс і доктор Ватсон: Двадцяте століття починається
  • Злочин і покарання
  • Бережися автомобіля
  • Дев’ять днів одного року
  • Гамлет (актор)

Кращі серіали:

  • Маленькі трагедії
  • Гардемарини, вперед!
  • Мертві душі
  • Спогади про Шерлока Холмса (актор)
  • Кращий актор за опитуванням журналу «Радянський екран» в 1965 році (Гамлет), 1967 (Бережись автомобіля) і в 1970 (Чайковський).
  • Народний артист СРСР (04.11.1974), Герой Соціалістичної Праці (1990).
  • Заслужений артист РРФСР (1964)
  • Народний артист РРФСР (1969)
  • Народний артист СРСР (1974)
  • Герой Соціалістичної Праці (1990) — «за видатні заслуги в розвитку радянського театрального мистецтва»
  • Три ордена Леніна
  • Орден Вітчизняної війни I ступеня (1985)
  • Медаль «За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941-1945 рр …» і подальші пов’язані з нею ювілейні медалі до 20-й, 30-й і 40-й річниці.
  • Ленінська премія (1965) — за виконання головної ролі у фільмі «Гамлет»
  • Державна премія РРФСР імені братів Васильєвих (1971) — за роль Порфирія Петровича у фільмі «Злочин і покарання»
  • Приз МКФ у Венеції «Золота дошка» журналу «Сінема Нуво» (1964) — за кращу чоловічу роль («Гамлет»)
  • Приз МКФ в Картахені (1969) — за краще виконання чоловічої ролі («Бережись автомобіля»)
  • Приз кращому акторові МКФ в Сан-Себастьяні (1970) — за головну роль у фільмі «Чайковський»
  • Премія «Ніка» (1990) в номінації «Краща чоловіча роль» за фільм «Дамський кравець»
  • Премія «Ніка» (1993) — в номінації «Приз за внесок у кіномистецтво»
  • Приз МКФ авторського фільму в Сан-Ремо (1991) — за кращу чоловічу роль («Дамський кравець»)
  • Приз КФ «Сузір’я» (1993) — «За видатний внесок у професію»
  • Зріст: 1.84 м
  • Справжнє прізвище — Смоктунович.
  • Учасник Великої Вітчизняної війни, брав участь у битві на Курській дузі, у форсуванні Дніпра, визволенні Києва. У грудні 1943 року під Києвом Смоктуновський потрапив у полон, місяць провів у таборах для військовополонених у Житомирі, Шепетівці, Бердичеві. 7 січня 1944 року втік з полону, і протягом місяця його переховувала в своєму будинку безстрашна українська родина. Зв’язок з членами цієї родини Смоктуновський зберігав до кінця життя.
  • Він навчався у фельдшерсько-акушерському училище, потім перейшов на курси кіномеханіків, по закінченні яких, в 1942 році, працював в розміщеній у Красноярську військовій частини.
  • Ім’ям Інокентія Смоктуновського названа школа N14 в Красноярську, де він навчався.
  • Автор книжок «Час добрих надій» (1979) і «Бути!» (1999).
  • Інокентій Смоктуновський пішов з життя в ніч на 3 серпня 1994 року після четвертого інфаркту, перебуваючи на лікуванні в підмосковному санаторії імені Герцена в місті Кубинка, Одинцовський район, Московська область.
  • На честь І. М. Смоктуновського була названа одна з малих планет (планета № 4926).

Опубліковано: 27.03.2017

Всесвітній день театру

— міжнародний день вшанування театру як надбання культури і вшанування всіх робітників театру від театральних режисерів, акторів і сценографів до білетерів.

Виникнення давньогрецького театру пов’язане зі святами на честь бога виноградарства Діоніса — Діонісіями. Учасники процесій зображали пошт Діоніса і, надягаючи козячі шкури, співали і танцювали. На історичне походження театру вказує обов’язкова участь у трагедіях хору, з яким спочатку вступав в діалоги єдиний актор, пізніше кількість акторів збільшилася до трьох. Читати далі

Опубліковано: 22.03.2017

“Все завтрашнє не котирувалося — в ціні було тільки сьогоднішнє…”

Георгій Жженов

22. 03. 1915 — 08. 12. 2005

Георгій Степанович Жженов — радянський і російський актор театру і кіно. Народний артист СРСР.

Перша дружина-актриса Євгенія Голынчик (родом з Білорусії), з якою познайомився під час навчання у С. А. Герасимова. На останньому побаченні перед першим терміном Р. С. Жженов попросив її не чекати його з ув’язнення.

Друга дружина (1943-1947): Лідія Володимирівна Воронцова, актриса Магаданського драмтеатру з 1943 року, відбувала термін з 1935 по 1945 рік. Незабаром після звільнення отримала другий термін. Від цього шлюбу є дочка — Олена, дизайнер.

Третя дружина (1950-1960): Ірина Юхимівна Махаєва (1925-1998), вільнонаємна актриса в Норильському театрі. У 1953 році поїхала в Москву і на Луб’янці подала заяву про зняття посилання з Жженова, домігшись його повернення в Ленінград. Є дочка Марина (нар. 20.10.1956) — філолог, хореограф, громадський діяч, поет.

Четверта дружина (з 1962 року): Малюкова Лідія Петрівна (нар. 20.12.1926), актриса Театру імені Ленсовета. Донька — Юлія (нар. 1962) — актриса, викладач ВДІК.

Кращі фільми:

  • Гарячий сніг
  • Екіпаж
  • Помилка резидента
  • Доля резидента
  • Повернення резидента (актор)
  • Заслужений артист РРФСР (1969)
  • Державна премія РРФСР імені братів Васильєвих (1975) — за виконання ролі генерала Безсонова у фільмі «Гарячий сніг»
  • Срібна медаль ім. Довженка (1975)
  • Народний артист РРФСР
  • Народний артист СРСР (1980)
  • Орден Леніна (1991) — за великі заслуги в розвитку радянського театрального і кінематографічного мистецтва
  • Премія «Кришталева Турандот» (1995, премія асоціації діячів культури, «Музи свободи» за довголітнє служіння театру»)
  • Кінопремія «Ніка» в номінації «Честь і гідність» (1996)
  • Орден «За заслуги перед Вітчизною» IV ступеня (1995)
  • Премія КДБ СРСР (за фільм «Помилка резидента»)
  • Двічі з перервою в два роки (з 1938 по 1946 рр. та з 1947 по 1954 рр.) актор був засуджений за сумно знаменитої «п’ятдесят восьмої статті» з усіма витікаючими наслідками: перший строк він відбував у страшних таборах Дальбуду НКВС під Магаданом, а другий — в заполярному Норильську, де останні два роки вже був артистом драматичного театру ім. Вл. Маяковського.
  • У 1932 році закінчив акробатичне відділення Ленінградського естрадно-циркового технікуму, а в 1935 році — киновідділення Ленінградського інституту Сценічних мистецтв (педагог С. А. Герасимов).

Опубліковано:

«Чарівний сон» М. Лисенко (175 років від дня народження)

М. В. Лисенко

22. 03. 1842 – 24. 10. 1912

Микола Віталійович Лисенко — український композитор, піаніст, диригент, педагог, збирач пісенного фольклору, громадський діяч.

До найвідоміших творів Лисенка належать музика гімнів «Молитва за Україну» та «Вічний революціонер», котрі зокрема виконував хор К. Стеценка під час Свята Злуки, опери «Тарас Бульба», «Наталка Полтавка» та інші. Лисенко створив численні аранжування народної музики для голосу й фортепіано, для хорута мішаного складу, а також написав значну кількість творів на слова Т. Шевченка.

Читати далі

⇧
⇩